Пошук

СВЯТИЙ ЙОСАФАТ

СВЯТИЙ ЙОСАФАТ

Св. Йосафат Кунцевич народився 1580 року у Володимирі-Волинському, отримавши хресне імʼя Іван. Його батько Гавриїл бажав, щоб син в майбутньому став купцем, тому вислав його на науку до Вільна. Однак ще в дитинстві юнак, молячись перед Христовим Розпʼяттям в церкві, отримав з нього до свого серця чудодійну іскру, яка на все життя запалила його безмежною любовʼю до Бога і Церкви.

У 1604 році, на 24-му році життя, Іван Кунцевич вступив до Монастиря Святої Трійці у Вільні та отримав монаше імʼя Йосафат.
Не маючи в монастирі духовних провідників, ані доброго прикладу, Йосафат звернувся до літургійних книг та Правил Св. Василія Великого, щоб в них знайти вказівники на дорозі до святості.
Приклад монаха Йосафата в скорому часі почав захоплювати інших юнаків, які стали покидати мирське життя та долучатися до способу життя, який провадив Йосафат. Між ними був і молодий богослов Велямин Рутський, який згодом разом із Йосафатом стали обновниками Василіянського Чину.
У 1609 році Йосафат був висвячений на священика.
1613 р. помер Митрополит Іпатій Потій і на його місце обрали В. Рутського, а ієромонах Йосафат став Ігуменом Монастиря Святої Трійці, де вже мешкало понад 50 ченців. Все з більшою ревністю Йосафат працював над оновленням монашого життя, а також вів ревну працю серед мирян, навчаючи їх правд віри та закликаючи до церковної єдності.
12 листопада 1617 року, Митрополит Рутський висвятив Йосафата на Єпископа Полоцької Архиєпархії. Гаслом нового єпископа стали слова Ісуса Христа: «Щоб усі були одно» (Ів. 17, 21).
Хоч Йосафат багатьох навертав до Бога і просвітлював Словом Божим, однак, особливо за «унійний напрямок», зʼявлялося у нього й багато ворогів, які вкінці зажадали його смерті.

Під час пастирських відвідин у Вітебську, в неділю 12 листопада 1623 року, православні напали на єпископську палату і почали бити обслугу. Тоді Йосафат вийшов до юрби кажучи, що коли шукають його, то ось він, однак слуг нехай лишать у спокою. Напасники спершу остовпіли і не знали, що далі робити, але ті, що були позаду, натиснули на тих, що були спереду і рушили на владику. Тоді один з розлюченого натовпу підскочив до єпископа і сокирою вдарив його по голові. Коли смертельно поранений Йосафат впав на землю, натовп витягнув його на подвірʼя. Здерши там з нього одяг, і побачивши волосінницю, яку Йосафат носив замість сорочки для покути, наповнили її камінням та привʼязавши тіло до коня, поволокли вулицями міста і вкинули до ріки Двіни.
Знайшовши замучене тіло Йосафата, вірні перевезли його до Полоцька, де воно було привселюдно виставлене. Одразу ж, біля мученика почали діятися чуда.
Під час пастирських відвідин у Вітебську, в неділю 12 листопада 1623 року, православні напали на єпископську палату і почали бити обслугу. Тоді Йосафат вийшов до юрби кажучи, що коли шукають його, то ось він, однак слуг нехай лишать у спокою. Напасники спершу остовпіли і не знали, що далі робити, але ті, що були позаду, натиснули на тих, що були спереду і рушили на владику. Тоді один з розлюченого натовпу підскочив до єпископа і сокирою вдарив його по голові. Коли смертельно поранений Йосафат впав на землю, натовп витягнув його на подвірʼя. Здерши там з нього одяг, і побачивши волосінницю, яку Йосафат носив замість сорочки для покути, наповнили її камінням та привʼязавши тіло до коня, поволокли вулицями міста і вкинули до ріки Двіни.
Знайшовши замучене тіло Йосафата, вірні перевезли його до Полоцька, де воно було привселюдно виставлене. Одразу ж, біля мученика почали діятися чуда.

Related posts